Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини і несе відповідальність за створення належних умов для цього
Десять заповідей для батьків
1. Не вчіть дітей того, чого ви самі не знаєте. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові й індивідуальні особливості.
2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть її для себе. Ваша ціль – виховувати людину для життя серед людей.
3. Довіряйте дитині. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.
4. Не ігноруйте дитину. Дитина має бути впевненою у власних силах. З упевненої дитини виростає відповідальна людина.
5. Будьте терплячими. Ваша нетерпіння – ознака слабкості, демонстрація невпевненості в собі.
6. Будьте послідовними у своїх вимогах. Пам’ятайте: твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил; спокійним тоном спілкування; не поспіхом, а послідовністю.
7. Потурбуйтеся про те, щоб ваша дитина навчалася і здобувала новий досвід у спокійному темпі. Дозволяйте дитині відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона сама вчиться розпоряджатися собою.
8. Ніколи не говоріть дитині: «Роби так, як я сказала (сказав)!».Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь тощо». Дитина має звикати до того, що діяти потрібно не за наказом, а тому, що це правильно і необхідно.
9. Не порівнюйте свою дитину з іншими. Звертайте увагу на те, що виходить у дитини краще, а не те, що вдається їй гірше.
10. Ніколи не говоріть дитині, що у вас немає часу.
Для дитини це означає: «У мене немає часу тебе любити».
«Перший раз в перший клас»
Шановні батьки, через декілька місяців у ваших родинах відбудуться зміни. Ваші сини та доньки стануть ще дорослішими, стануть першокласниками. Всі в родинах будуть звикати до нового режиму дня, нового статусу «учня», до нових умов навчання і виховання, шкільних обов’язків та вимог. Цей процес триває від декількох тижнів до 3-х тижнів. Діти по-різному проходять цей період, але абсолютно всім їм потрібна ваша допомога, любов та підтримка.
Для успішної адаптації дитини до школи вирішальне значення має «рівень шкільної зрілості» або «готовність до школи». На компонентах шкільної зрілості зупинимось детальніше.
Перший компонент – фізична зрілість. Фізична готовність полягає в тому, що дитина повинна досягти фізичної зрілості для навчального процесу. Сюди відноситься досягнення дитиною повних 6 років, рівень розвитку дрібної моторики, зорово-рухова координація.
Другий компонент – інтелектуальна готовність. Вона передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища. У 6 років дитина повинна мати елементарні пізнання про навколишню дійсність, про простір, час, живу і неживу природу.
Ці декілька місяців дошкільного віку не намагайтесь перетворити на посилену підготовку до першого класу, бо хтось із дітей знайомих вже читають, чи розв’язують приклади, вільно говорять на іноземній мові. Саме головне, що б дитина йшла до школи із бажанням, щоб пізнати нове. Дошкільник повинен хотіти навчатися, очікувати від школи цікавих знань, а не тому, що за це він отримає винагороду від дорослих. Мотиваційна готовність, вміння чітко оформлювати позицію школяра.
Велике значення має уміння налагоджувати контакт із однолітками, уміння поступатися і захищатися, підкорятися загальним правилам і відстоювати власну думку. Соціально-комунікативна готовність полягає в уміннях дитини будувати взаємини із однокласниками та дорослим (вчителем), спілкуватися, вмінням слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати…
Емоційно-вольова зрілість проявляється наскільки дитина вміє регулювати власну поведінку, вміє робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити.
Ваша дитини прийде до школи навчатись, а навчаючись то не все одразу виходить. Кожен має право на помилку, а тим паче дитина. Підтримуйте майбутнього першокласника у його бажанні досягти успіху. У кожній справі знайдіть те, за що можна похвалити дитину. Пам’ятайте, що емоційна підтримка та похвала здатні підвищити інтелектуальні здібності людини.
Так, навчання це нелегка справа, вступ до школи істотно міняє життя дитини, але воно не повинно забирати радості від гри. На уроках в школі, як і на заняттях в дитячих садочках, використовуються ігрові елементи. Для першокласника, як і для будь-якої дитини іншого віку, потрібно гратися. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.
Читайте із дітьми, обговорюйте прочитане. Вчить спілкуватися із іншими дітьми, малюйте та займайтеся ліпленням, аплікаціями – це розвиває м’язи пальців, які допоможуть дитині легше оволодіти письмом.
Привчайте дитину до самостійності, чим більше дитина може робити без вашої допомоги, тим більш дорослим він себе почуватиме. Навчіть першокласника тримати речі в порядку, складати портфель, зав’язувати шнурки.
Із вступом дитини до школи в житті вашої дитини з’явиться ще один авторитетний дорослий – вчитель. Підтримуйте зв’язок із ним та співпрацюйте.
Ваша увага та підтримка, ваше позитивне ставлення до школи та вчителів, спокійне ставлення до шкільних турбот та шкільного життя дуже допоможуть вашим дітям пристосуватися до навчання.
І закінчити хочеться словами великого педагога Сухомлинського В.А.
«Школа не повинна вносити різкого перелому в життя дітей. Нехай, ставши учнем, дитина продовжує робити сьогодні те, що робив вчора, нехай нове з'являється в його житті поступово і не приголомшує його лавиною вражень»
Шановні батьки!
Ваша дитина – унікальна людина!
Пам’ятайте це завжди!
Батькам молодших школярів
Відомо, що сім'я – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив родини на дитину домінуючий, унікальний, а багато в чому й незамінний. У сім'ї особистість формується в природних умовах. Вихователями і вчителями тут є найближчі і найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким довіряє. Відомий педагог В. Сухомлинський стверджував: «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини – культурної особистості. Сім'я –це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави» (В.Сухомлинський, «Батьківська педагогіка»).
Помиляються ті батьки, хто вважає, що, віддавши дитину до школи в 6–7 років, до кінця навчання отримає навчену і виховану молоду людину, не приклавши до цього жодних зусиль.
Дуже добре, коли вимоги вчителя щодо навчання і виховання дитини збігаються з тим, що вимагають батьки удома: тоді легко і добре всім. Але такого ідеального становища майже не буває. Часто вчителеві доводиться вчити і виховувати не тільки дитину, а й дорослих – матір чи батька.
Батьки впливають на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно народна мудрість стверджує: «Який батько, такий син». Особисті якості батьків впливають на дітей не механічно, а через безпосереднє спілкування та спільну діяльність. Однак, як свідчать дослідження, у спілкуванні батьків і дітей є серйозні недоліки.
Наприклад, на запитання «На які теми ви найчастіше розмовляєте зі своєю дитиною?» 50 % батьків не відполи зовсім, 40 % відповіли нечітко: «про все», «на різні теми», Ці результати свідчать про надзвичайну бідність тем для спілкування. Щодо спільної діяльності батьків і дітей, то найчастіше вона не виходить за межі домашньої праці (побутових справ). Так, упродовж 11 місяців батьки займалися з школярами 18–20 хв. на день, або 9 годин на місяць. Але ж вони можуть допомогти дітям дібрати прислів'я з даної теми, підготувати дитяче свято тощо.
Турбує й те, що не в кожній сім'ї панує відвертість взаєморозуміння. Але ж у родині, де всі кроки звіряються із батьківськими, де діти несуть у серці материнське слово, вони ростуть щирими, відвертими. Байдужість, егоїзм окремих батьків робить дітей жорстокими, калічить дитячі душі.
Щодо домашніх завдань, то їх виконання, безперечно, слід контролювати. Братися за виконання домашнього завдання не варто одразу після закінчення уроків, коли працездатність школяра значно знижується. Після повернення зі школи учневі насамперед слід пообідати. Найкращий час для цього – біля 13 години. Бажано, щоб обід складався з першої страви (рідкої), другої (рибної чи м'ясної) і третьої (компот чи фрукти).
Щоб відновити сили, працездатність, слід відпочили на свіжому повітрі: допомогти по господарству, пограти в рухливі ігри. Однак відпочинок не має перевищувати 1,5 год., інакше дитина стомлюється від надмірного фізичного навантаження. Корисний молодшим школярам і пасивний відпочинок – денний сон до 1 год.
Важливо також, щоб дитина виконувала домашнє завдання в один і той самий час. Найкраще – біля 16 год. У цей чає центральна нервова система вдруге за добу активно включається в роботу, відновлюється працездатність дитини.
Варто звернути увагу й на те, чи правильно сидить дитина за робочим столом, як освітлене робоче місце, а також на те, скільки часу вона проводить за уроками.
Першокласник має витрачати на виконання домашнього завдання до 1 год.; другокласник – 1,5 год.; третьокласник – 1,5 год.; учень четвертого класу – 2 год. з обов'язковою перервою через 30 хв.
Дуже важливо привчити дітей і вдома працювати зібрано і в хорошому темпі. Щоб увага дітей не розпорошувалася, слід взяти за правило: до початку роботи прибрати зі столу все, що не стосується домашнього завдання.
Варто звернути особливу увагу на гігієну сну. Для учнів початкових класів тривалість сну має становити 11–12 год.: 10 год. вночі – з 21 год. до 7 год. ранку і 1–2 год. вдень.
Батькам слід пам'ятати, що постійне недосипання може викликати перевтому. Пізнє виконання домашніх завдань, надмірний перегляд телепрограм теж спричинюють перевтому.
Практичний психолог Соколова А.С.
Помилки у вихованні дітей
1. Тип неприйнятті (відсутність любові до батьків).
Характерні ознаки:
- надмірний, суворий контроль за дитиною;
- застосування жорстоких методів покарання;
- претензійне, протестне ставлення до дитини;
- мінімум уваги з боку батьків.
Наслідки: неприйняття батьками дитини призводить до неприйняття нею батьків, тобто виникає взаємне відчуження.
2. Гіперсоціальний тип (я люблю тебе лише тоді, коли ти виправдовуєш мої очікування і виконуєш мої вимоги).
За такого типу виховання базується на чітких інструкціях. Дитина ніби запрограмована, надміру дисциплінована, суха та педантична. Вона – як робот, автоматичний виконавець.
Наслідки: намагання догодити іншим, страх перед труднощами та невдачами. Розвивається невпевненість, негативне ставлення до себе. Як наслідок – соціальна ізоляція, дитина лишається наодинці зі своїми проблемами та переживаннями.
3. Тривожно-упевнений тип (любов до дитини трансформується у страх втратити її).
Дитині навіюють думку про те, що на неї всюди чатує небезпека.
Наслідки: страх батьків за дитину призводить до того, що вона стає заляканою, тривожною, несамостійною, нерішучою, боязкою. Формується низька самооцінка.
4. Егоцентричний тип (нав'язування дитині думки, що вона надзвичайна, виняткова).
Обов'язки дитини зведені до мінімуму, права – необмежені. Її найменші бажання миттєво задовольняються. Дитина прагне завжди бути поміченою, викликати загальне схвалення, а коли цього немає, виникають істеричні реакції.
Наслідки: в характері дитини розвиваються ізакріплюються егоїстичні тенденції. У колективі однолітків міф, що вона найкраща, руйнується, оскільки її прагнення бути лідером нічим не підкріплене. Дитина стає самотньою або закріплює агресивність як рису характеру.
Фахівцями виявлені універсальні механізми, на яких має засновуватися розумне виховання:
- прийняття дитини такою, яка вона є;
- удосконалення системи схвалень і покарань;
- налагодження суб'єктних взаємин між батьками та дітьми.
Прийняття (позитивне ставлення до дитини, незалежно від того, чи радує вона дорослих у даний момент):
- дозвіл дитині бути такою, якою вона є;
- увага до її почуттів і думок, уміння почути та зрозуміти їх;
- здатність підтримати дитину;
- повага до позиції дитини, віра в її оили та можливості;
- готовність ділитися власними поглядами і цінностями;
- поблажливе і терпляче ставлення.
Система схвалень і покарань.
Батьки мають пам'ятати, що схвалення належної поведінки дитини важливіше для її розвитку, ніж осуд.
Оцінювати треба тільки вчинки і справи дитини, а не саму. Будь-яке схвалення складається з двох компонентів – висловлювань дорослих і висловлювань дитини.
Сказане батьками має виявляти чітку позитивну оцінку дитячих вчинків або намірів:
«Дякую за те, що помив машину. Тепер вона виглядає, як новенька».
Покарання має бути продуктивним, а не руйнівним.
- покарання не повинно шкодити здоров'ю – ні фізичному, ні психічному;
- якщо є сумніви, карати чи не карати – не карайте;
- за один раз – тільки одне покарання;
- краще не карати взагалі, ніж карати із запізненням;
- покараний – вибачний (про старі гріхи – жодного слова);
- покарання – без приниження (це не торжество вашої сили над слабкістю дитини);
- дитина має боятися не батьківського покарання, а того, що вона завдає комусь болю своїми словами, діями, вчинками, намірами.
Практичний психолог Соколова А.С.
Як допомогти виконати домашнє завдання
Батьки, які практично відразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надмірно опікує дітей.
«Уроки задані тобі, а не мені !»- таке байдуже ставлення батьків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через що страждає якість виконуваних завдань.
«Ну що нам сьогодні задали?»(при цьому батьки розкривають підручники і зошити) - така позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, упевненість, що все буде зроблено і без особистих зусиль.
На що потрібно звернути увагу:
1. Джерело світла має бути розташоване спереду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів.
2. Уточніть з дитиною розпорядок дня, визначте разом з дитиною час, коли вона сяде за уроки.
Розпочинати домашні завдання найкраще через годину - півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять.
3. Контролюйте виконання наміченого разом з дитиною плану роботи.
Підвищена розсіяність уваги природна для молодшого шкільного віку. Подолати дитині має допомогти дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко і організовано допоможе вашій дитині впоратися з великими навантаженнями, які чекають на неї в середній та старшій школі. Від самого початку дитина має знати, що на робочому місці, працюють, а граються , їдять цукерки, тощо – в іншому. Якщо це вам вдасться - у дитини з часом сформується умовний рефлекс – робоче місце викликатиме в неї стан мобілізації й працездатності.
4. Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездоланними труднощами.
Навчання – це праця, воно вимагає зусиль і напруження, дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обов`язково допоможіть! Якщо тривалі зусилля не успішні, людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною й безініціативною.
5. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, протягом дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Погана оцінка – серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє невдоволення. Передусім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних проблем (невдач), надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини,боязню неспроможності, передчуттям нових невдач.
6. Поступово знижуйте ступіть контролю. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити домашнє завдання самостійно, показуючи батькам лише готовий результат. Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого маленького школярика! Оцінюючи успіхи дитини, не порівнюйте її з іншими дітьми. Оцінювання має порівнювати нинішні успіхи дитини з її вчорашніми невдачами.
Дитину можна порівняти з дзеркалом. Вона відбиває любов, а не починає любити першою. Якщо дітей обдаровують любов`ю, вони її повертають. Якщо їм нічого не дають, їм нічого повертати.
