ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Віднині кожна дитина, яка досягла 6 років, має гарантоване місце в школі. Що як дитина ще не здатна витримувати шкільне навантаження? Чи варто швидше скористатися гарантованим місцем у школі, чи краще орієнтуватися на ступінь зрілості майбутнього першокласника? І як цей ступінь виявити?
Чим зашкодить навчання до шкільного дозрівання
Нерідко можна почути таке: «Наш хлопчик до школи вже вмів читати та рахувати, був дуже обізнаним. А сусідського, скільки не вчили, все в одне вухо влітало, з другого вилітало. І ось через два роки навчання наша дитина приносить найнижчі бали та купу зауважень, а сусідський — майже відмінник. Як це?» Висока ймовірність, що в першої дитини не було шкільної зрілості, а в другої — була. Тож перше, з чим доведеться змиритися батькам: знання, звісно, корисні, але вони не є показником зрілості дитини.
Статистика доводить: лише половина 6-річних дітей має достатній показник шкільної готовності. Серед 7-річних лише у чверті обстежених виявили низькі показники. А серед тих, хто до цього віку відвідував дитсадки, студії, гуртки, був лише 1% не готових до школи малят. Тож підготовка та дозрівання дають змогу кожній дитині проявити себе.
Якщо ж дитина піде до школи раніше, ніж дозріє до цього, то не зможе продемонструвати весь потенціал. Здавалося б, що поганого в школі? Хай навчається та дозріває одночасно. Але за цей час в учня може сформуватися репутація непосидючого, нетямущого, до нього ставитимуться упереджено. Або ж він сам звикне до навчальних невдач, тож бажання вчитися зникне.
Які показники шкільної готовності до НУШ?
1. Зріла гра.
Дитина не просто маніпулює іграшками, а розподіляє ролі, вигадує сюжет, у неї добре розвинена уява. Спробуйте додати нові обставини у звичну гру: скажімо, до Чебурашки прилетіли друзі з іншої планети або перукар не просто стриже — сьогодні його запросили до зоопарку причепурити тварин. Наскільки охоче дитина сприйме новий поворот сюжету? Чи здатна вона самостійно розвивати ідею, чи вигадує цікаві деталі?
Звичайна настільна гра «бродилка», у якій потрібно по черзі кидати кубик та пересувати фішки, теж може показати, чи стабілізувалася нервова система дитини. Якщо малюк може спокійно чекати своєї черги та приймає поразку без істерик (трохи засмучується — це нормально), — швидше за все перед вами потенційний першачок.
2. Фізіологічна зрілість.
Філіппінський тест — один з головних критеріїв «шкільної зрілості». Він показує, чи був у дитини «стрибок зростання», який полягає в істотному подовженні рук і ніг. Потрібно попросити сина чи доньку доторкнутися правою рукою до лівого вуха, провівши руку над головою. Результат досить точно відображає ступінь зрілості організму. Другий тест — на координацію рухів. Дитині треба одночасно правою рукою погладити себе по голові, а лівою — поплескати по животу. Фізіологічна зрілість — важлива, і цей показник не обдуриш. Організм повинен бути готовий витримувати певні розумові та фізичні навантаження. А якщо цього ще немає, дитині доведеться в школі працювати на межі перевтоми.
3. Опосередковані пам’ять та увага.
Чи здатна дитина керувати пам’яттю та увагою? Чи може вона вивчити віршик не мимоволі, а цілеспрямовано? Або утримувати увагу на одному предметі? Від того, як повноцінно починають працювати лобові ділянки кори головного мозку, ці процеси стають опосередкованими, виборчими, довільними. Розвивається логічна пам’ять.
4. Абстрактне мислення.
В активній мові дитини має з’явитися чимало узагальнюючих слів, а також підрядні речення. Формується словесно-логічне мислення замість наочно-схематичного. Найпростіший приклад: майбутній першокласник може вже про щось розмірковувати, щось порівнювати, узагальнювати, не маючи цих об’єктів у полі зору.
5. Самообслуговування.
Якщо дитина не навчена самостійно їсти чи одягатися, у школі ці проблеми створюватимуть додатковий стрес. До того ж прагнення до самостійності, автономії свідчить про те, що малюк налаштований дещо відокремитися від батьків. Він принаймні не почуватиметься без них у класі безпорадним та не проситиметься додому.
Отже, без базових навичок самообслуговування краще почекати зі школою. Але не треба цей пункт перебільшувати. Якщо дитина не може самостійно зав’язати шнурки — це не привід залишатися вдома на рік, досить буде купляти взуття на липучках, які вона вміє застібати. Якщо проблема з ґудзиками — хай куртка буде на блискавці.
6. Комунікаційні навички.
Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в нові колективи, варто ще до школи навчити її цього. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і пояснювати свої потреби. Також важливе вміння слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ, вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то вона просто знудиться в школі.
7. Криза.
Як не дивно, її початок — це позитивна ознака. Раніше цю кризу називали «семи років», але нині вона настає і в шість. Криза розвивається не через те, що дитина йде до школи і набуває нового статусу, як часто неправильно трактують, а, навпаки, ще до школи свідчить про готовність навчатися, бо є бажанням нового статусу. Може йти фоном негативізм, упертість, але це лише побічні ефекти того, що дитину більше не влаштовує статус малюка. Вона хоче займати те саме місце, що й дорослі, знати про світ так само багато, стати фізично досконалою. Недарма в минулі віки в цей час до дитини починали ставитися як до дорослої людини, яка ще мало що вміє, але має ті самі права та обов’язки, — стає отроком.
Чому «зріла» дитина може бути не готова до школи?
Окрема проблема: частина дітей з достатнім рівнем шкільної готовності не хоче вчитися і робитиме це на низькому рівні. Чому? Причина — негативна мотивація до навчання в школі (її фіксують у кожної 20-тої дитини зі шкільною готовністю). Наприклад, не хочеться розлучатися з батьками чи бабусею, якщо не відвідувала дитсадок, боїться невідомого. Або ж батьки чи старші брати та сестри казали, що школа — то нудно, важко, часто сварять та соромлять. Тож треба подбати ще й про психологічну готовність, мотивувати до навчання. Неправильна мотивація: бо це треба батькам, бо вчитися — «це як робота», щоб не працювати (так сприймають діти фразу «а то станеш двірником»), бо вже виріс.
Найкраща мотивація першокласника: у школі цікаво, а те, що вивчаєш там, — корисно. Розкажіть, приміром, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземної мовою і це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо.
Матеріал: https://osvitoria.media/experience/yak-zrozumity-shho-dytyni-rano-jty-shkoly/
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ВЧИТЕЛЯМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Не тільки школярам доведеться звикати до змін. Із 1 вересня наступного року 22 тисячі вчителів перших класів працюватимуть по-новому. Як підготуватися до змін уже сьогодні, щоб подолати невпевненість у собі та уникнути дискомфорту?
Не варто чекати від себе фантастичних змін, що відбудуться миттєво. Вчителі часто страждають «синдромом відмінника» — бажанням робити все ідеально.
Але краще застосувати так зване правило 70%: не намагайтеся врахувати абсолютно все щодня, робіть хоча б дві третини.
Важливо врахувати, що в будь-яких змін є етапи. Перші кілька місяців фахівці зазвичай переоцінюють свої сили. Думають, що їхні ідеї, досвід та креативність дадуть потрібний результат одразу. На цьому етапі люди схильні «заганяти» себе: гостро реагують на невдачі, забувають про елементарне, коли пробують щось нове. Наприклад, можуть запустити роботу з паперами, зосередившись на оновленні матеріалу.
Другий етап змін — ностальгія за минулим. Він триває близько півроку. У цей час у вчителя може з’явитися роздратування, невпевненість у собі, увага лише до недоліків реформи. Виникає величезна спокуса робити все по-старому.
Третій етап — це прийняття. Лише з цього моменту нововведення стають звичайною частиною роботи, навіть якщо поки не все виходить.
Відшукайте правильний настрій
Вираз «Не бійтеся змінюватися» та заклики радіти новому часом можуть здаватися глузуванням. Адже легко — лише на словах. Але якщо працювати по-старому все одно вже не вийде, залишається або жити в постійній напрузі, або шукати правильний настрій.
Варто визначити «плюси» змін, що важливі саме для вас. Можливо, нові технології — це цікаво. Або ж «апгрейд» дозволить працювати більш сучасно і підвищить ваші шанси на ринку праці. Тобто дозволить конкурувати за вакансії у високооплачуваних навчальних закладах, займатися репетиторством.
Рухайтеся в групі
Пам’ятайте, що ви — не одні. Ваших колег також турбують зміни, неминучість перенавчання. Когось непокоять можливі перевірки, інших — необхідність перелопачувати літературу та переробляти звичні конспекти уроків.
Страхів легше позбутися в групі. Тому не мовчіть, діліться з колегами — у них теж є проблеми. Якщо занепокоєні тим, що вас вважатимуть ретроградом і скиглієм, просто не забувайте регулярно говорити і про позитив також.
Позбавтеся «магії чисел»
З 1 вересня всі враз почнуть працювати по-новому.
Щоб не відчувати підвищену тривожність у певний день, спробуйте вже зараз впроваджувати елементи реформи. Наприклад, щоб адаптуватися до викладання з мінімумом домашніх завдань, перевірте зараз, як ваш клас може працювати без «домашки». Відведіть на це тиждень чи хоча б кілька днів. А щоб спробувати мотивувати своїх учнів працювати без оцінок, оголосіть на певному уроці «час смайлів» чи знайдіть для дітей інше цікаве заохочення.
Змініть імідж
Звісно, вчитель — не актор і не публічна персона, однак він також постійно на видноті. Отже, звикає до певної самопрезентації. Нюанс у тому, що перехід від школи знань до школи компетенцій передбачає заміну вчителя-лектора на вчителя-умільця.
Доведеться частіше наводити приклади з життєвого досвіду, мислити практично, демонструвати, захоплювати виконанням. Якщо раніше ви відчували себе швидше знавцем, теоретиком, «супернянею», то тепер про себе слід подумати як про майстра, наставника.
Спрогнозуйте реакцію батьків
У свідомості більшості батьків ще не скоро з’являться установки про те, що уроки — це зона відповідальності дитини, у кожного школяра — свій творчий хист і свій рівень навчання. А здоров’я не менш важливе, ніж оцінки. Певній частині тат і мам також буде непросто приймати нововведення. Вони захочуть бути суворішими з дитиною, проситимуть побільше задавати додому. Можуть обуритися, якщо їм здасться, що успіхи дитини недостатні.
Щоб ні в кого не виникло відчуття експерименту над дітьми, краще працювати на випередження: чітко роз’ясніть батькам усі нюанси реформи ще на початку навчального року.
Познайомтеся з батьками якомога раніше і якомога детальніше. Це дозволить передбачити, хто саме і чим може бути незадоволений. Підлаштовуватися під батьків, звісно, не треба. Однак варто прояснити індивідуально для кожного те, що викликає занепокоєння.
Це дуже важливо, адже реакцію від батьків викладачі сприймають як зворотний зв’язок.
«Привласніть» реформу
Вийти із зони комфорту складно. Але ще важче, коли з неї вчителя «виштовхують» інші.
Зміни та новації, спущені згори, люди переносять важче, ніж ті, які ініціюють самостійно.
Тому зараз легше буде тим, кому раніше було дискомфортно, тим, хто очікував змін чи брав участь у підготовці реформи. Наприклад, онлайн обговорював програми, вносив пропозиції.
Однак ніколи не пізно «привласнити» зміни, налаштувати себе, що вони — саме те, що потрібно вам.
Реформа обіцяє вчителю більше творчої свободи та самостійності і менше перевірок, контролю та вказівок. Тож є шанс, що реформа стане вашою. Варто лише подивитися на неї з цього боку.
За матеріалами медіа ОСВІТОРІЯ
HTTPS://OSVITORIA.MEDIA/OPINIONS/YAK-VCHYTELYAM-UNYKNUTY-NEOFOBIYI-TA-PANIKY-VID-REFORMY/
ДОПОМАГАЄМО ДИТИНІ АДАПТУВАТИСЬ У НОВОМУ КЛАСІ
Скільки часу треба на звикання
У початковій школі дитині знадобиться на це 6-8 тижнів.
Перший етап адаптації (3-4 тижні) — фізіологічний. Уся дитяча енергетика працює над тим, щоб адаптуватись у приміщенні, колективі, опанувати нові знання, здобути повагу та авторитет у дорослих.
Другий і третій етап — «повільна адаптація». Рівень стресу спадає. Це 4-6-й тиждень. Але деяким дітям може знадобитися навіть два місяці, тому дорослі повинні чекати.
Четвертий етап — коли дитина займає «своє» місце в колективі.
Адаптація учнів старших класів зазвичай триває місяць.
Чимало батьків цікавляться, чи треба їм попередньо «здружитись» із вчителями, розповісти про особливості дитини. А потім сказати про це сину чи доньці: «Ми поговорили про твої захоплення і вміння з класним керівником. Нічого не бійся, тебе чекають і зустрінуть тепло».
Але цей варіант ризикований. Дитині краще не казати: «Іди, ніхто тебе там не образить». Школяр може очікувати після цього, що новий вчитель приділятиме йому багато уваги й ставитиметься лояльно, а потім може сильно розчаруватись.
Якщо ви йдете на розмову з вчителем початкових класів, можете повідомити, що ваша дитина, наприклад, трошки тривожна, ранима, час від часу відволікається тощо. Це допоможе вчителю правильно побудувати комунікацію.
На початку: проводимо репетицію знайомства
Нова школа, новий клас, новий колектив — це завжди стрес. Тож дитяча психіка вимушена включати механізми захисту перед майбутнім випробовуванням.
Адаптація в новому колективі потребує мобілізації всіх ресурсів, адже дитина прагне створити про себе найкраще враження та з’ясувати для себе правила нової групи.
Для повної адаптації навіть дорослій людині може знадобитися від трьох тижнів до трьох місяців — так стверджують психологи. Безумовно, діти в новому колективі будуть придивлятися до новенького і влаштовувати «випробовування» для того, щоб з’ясувати, чи можна з ним товаришувати, шуткувати та довіряти йому. Серед основних причин дитячих тривог: «Як мене приймуть?», «Як мене оцінять нові однокласники?», «Чи сподобається їм моя зовнішність?», «Чи зможу завоювати авторитет?»
Інтегруватися в новому класі дитині мають допомогти її сильні сторони, здібності та навички, а також підтримка батьків.
Почніть розмову зі слів «Знаєш, ось коли я в новій школі (таборі, коледжі, університеті)….», і дитина почує, що ви — співрозмовник, який її розуміє, а вона — не одна в цій ситуації і має до кого звернутися за порадою. Запитайте: «У перший день до тебе можуть поставитися з насторогою, для тебе це некомфортно. Готовий до такого?» Обов’язково розкажіть кумедну історію про школу зі свого досвіду, разом посмійтеся. Готуйте дитину, але не давайте завчасних приводів для паніки.
Ще вдома дитина може подумати про те, як вона відрекомендується, навіть провести репетицію знайомства. Батьки можуть підіграти сину або доньці та зобразити різну реакцію: приязну, жартівливу, хуліганську. Хай ніщо не застане зненацька.
За матеріалами https://osvitoria.media/opinions/dopomagayemo-dytyni-adaptuvatys-porady-psyhologa/
